Румцайс із Манкою та Ціпісеком сиділи за столом у своїй печері. Румцайс учив Ціпісека, як жити по-розбійницькому. Він говорив синові:

— Є три важливі речі, яких розбійник не сміє робити. Про дві я тобі скажу колись пізніше, а про одну зараз. Розбійник не повинен галасувати, і навколо нього мусить бути так тихо, щоб, коли впаде гілочка, це звучало, наче впала колода.

В цю ж мить війнуло якимось чудним запахом. Румцайс вдихнув, і з грудей у нього вилетіло могутнє:

— Апчхи!

На всіх трьох напав дивний нежить. Румцайс чхав, мовби грім гримів, Манка чхала дискантом, наче зяблик, а Ціпісек тоненько, ніби комарик.

— А бодай йому! Це не просто так, — мовив Румцайс, коли йому на хвилинку полегшало. — Це хтось на нас наслав.

Вибіг він із печери, скрутив з долоні розбійницький бінокль і враз побачив — од млина чимось дмухає на них Мелузина. Румцайс, не думаючи довго, кинувся був до млина, та де там: так його й хитало від бука до дуба, а клята чхачка зупиняла на кожнім кроці.

Коли вже стало Румцайсові зовсім зле, побачив він: лісом суне їчинський пивовар Куле. Той пивовар був такий череватий, що не міг пропхатися поміж деревами і мусив іти просікою.

— Куле! — гукнув Румцайс. — У тебе все одно в бродильні води по коліно, ще трохи мокрого тобі не завадить.

Вхопив Румцайс пивовара за поперек, посадив посеред потоку і перегородив ним воду.

Млин ураз спинився, перестав молоти бур'ян, і Мелузині не було більше чого дмухати.

Румцайс і каже Манці:

— Тепер я піду до млина і порахуюся з мельником.

Коли млин спинився, мельник стурбувався й розгнівався. Вдарив він ковпаком по коліну і вигукнув:

— Піду-но гляну на колесо!

— А я тим часом назбираю вітру, — засичала Мелузина і затрусила лляною хустиною та сорочкою з грубого полотна.

Мельник поліз униз і оглянув млинове колесо. На нього не лилося й крапельки води.

— Мабуть, десь дірка у жолобі! — крикнув мельник.

— Я тим часом підсушу бур'ян, — засвистіла Мелузина й задмухала собі в пелену.

За хвилину мельник знову закричав:

— Тут усе гаразд! Треба йти до лотоків.

— А я гляну на крижану пташку, може, вона нам знадобиться, — свиснула Мелузина.

Витягла вона з кишені крижану пташку і одразу ж її знову туди заховала.

Мельник пройшов трохи вздовж сухого лотока і подивився вгору по потоку. Побачив: у потоці сидить пивовар Куле; вся вода, розбиваючись об його спину, тече на луг. А по стежці вздовж потоку біжить Румцайс.

Мельник помчав назад до Мелузини, аж борошно з нього трусилося.

— Що робити?

— Що-небудь придумаємо, — просичала Мелузина.

Коли Румцайс дійшов до млина, там був тільки мельник.

— Я прийшов розплатитися з тобою за мливо, — промовив Румцайс.

Мельник примружив одне око, другим гостро глянув на Румцайса і сказав:

— Тоді я спершу заскочу до млина, візьму дрібних, щоб було чим дати решту.

Тільки ступив він через поріг, як млин задвигтів і запрацював. Хоч вода через жолоб не текла, колесо крутилося з усієї сили.

— Що воно за чудасія? — здивувався Румцайс.

Підійшов він ближче і зазирнув униз. А там Мелузина вимахує своєю хустиною і трусить сорочкою. Віє на млинове колесо, наче на крила вітряка. Засміялася вона до Румцайса гостренько, мов сокирка:

— Ну що, допоміг тобі пивовар у потоці?

А тут і мельник підступив до них. І повна в нього жменя свіжого чхального бур'яну.

— Оце зараз ти, Румцайсе, зачхаєш!

Мельник підніс долоню Румцайсові під ніс, а Мелузина випустила з кишені крижану пташку, щоб та показала, куди треба дмухати. Але Румцайс мізинцем одбив пташку вбік.

— Ой, я більше не втримаю подиху! — засвистіла Мелузина.

І весь чхальний бур'ян полетів під ніс мельникові. Чхнув мельник так, що вдарило ним об підвалини, наче здоровенною довбнею. Розвалив собою каміння і вибив млинове колесо із втулок.

Потім набрала в ніс чхального бур'яну сама Мелузина. А Мелузинине чхання — це все одно, що тисяча мельникових. Відкинуло її аж до Праховських скель.

— Млина ти сам собі збавив, — сказав Румцайс мельникові. А до скель гукнув: — Якщо ти добряче забилася, то хоч осінь, може, буде цього року тиха…