За хвилину подав Ціпісек з надбрамної башти знак, що на ринковому майдані росте дубок, якого раніше не було там.

— Я йду в Їчин, — мовив Румцайс до Манки. — А ти поливай ямку, щоб не пересохла, поки я повернуся.

Манка поливала ямку водою з потоку, а Румцайс швидкою ходою подався через поле до Їчина.

А тим часом підсунув до вікна золоте крісло і сам князь. Дивився на дубок він, дивилася княгиня. Спершу милувалися, але незабаром це їм надокучило.

— Цей дубок занадто натюрель! [28] Росте собі, як хоче, — зітхнула у шовкову хусточку княгиня.

Князь зміряв дерево очима і щось накреслив пальцем у повітрі.

— Я накажу підстригти його по-французькому. Він стане круглий і чудово пасуватиме до вашої перуки, — промовив князь.

Княгиня заплескала в долоні й покликала покоївку — передати Фріцеку, щоб узяв ножиці й обстриг дуб а ля франсе [29] .

Але під надбрамну башту вже прибіг Румцайс. На бігу кричав:

— Не бувати тому, щоб славний дуб був панству за цяцьку!

Він добіг до ринкового майдану і вже простяг був руку до дубка. Раптом із-за басейну вихопилась якась дивна жіноча постать.

— От я тебе і спіймала, Румцайсе, на цьому майдані! Тут я тебе і роздмухаю на кострицю!

І пустила з долоні крижану пташку, а потім сіконула лляною хустиною, як ножем, ще й свою груботкану сорочку розкрутила, наче дзвін. Тоді помчала слідом за крижаною пташкою просто на Румцайса.

А в Румцайса навіть пістоль не був заряджений. Тільки й зміг він стиха промовити:

— Грім і блискавка!

І коли Мелузина була на якийсь крок від нього, виставив назустріч їй пальці, поворушив ними і сказав:

— Ту-ру-ру!

Тоді скрутився, як пружина, і Мелузина перелетіла через нього.

Обернулася завірюха легко, наче на осі. Хустиною сіконула, як ножем, і знову сорочку розкрутила дзвоном. Пригнулася до землі і помчала на Румцайса.

Румцайс знову:

— Ту-ру-ру!

І перестрибнув її.

І зразу ж притулився спиною до дубка.

А Мелузина січе хустиною, наче блискавкою, й сорочку розкручує, як громову хмару. І знову кинулася на Румцайса.

Румцайс цим разом не встиг поворушити пальцями. Ледве зумів ухилитися від Мелузини правим боком.

Дубок не витримав — упав. А Мелузина не могла вже спинитись і з розгону налетіла на замок.

Замкова брама розскочилася, наче два крила.

Вікно хряпнуло панові князю й княгині перед самими очима; княгиня злякалася так, що три тижні після того все повторювала одне чудернацьке слово:

— Жожоло!

А пан князь белькотав:

— Ложожо!

Румцайс завдав повалений дубок собі на плече, Ціпісек ззаду притримував молоді пагінці, і вони вдвох понесли його до Ржаголецького лісу. Посадовили дубок у ямку, і Манка нарешті змогла всістися в холодку і дивитись на Їчин.

Одного дня мельник із нижнього млина вирішив обшкрябати жорно, щоб краще мололо, щоб навіть висівки перемелювало на борошно. Сів він за млином і взявся до діла.

Зненацька за плечима в нього стала якась дивна жінка: на голові в неї була лляна хустина, на плечах теліпалася сорочка із грубого полотна. Пелену сорочки жінка підтримувала рукою, і в тій пелені було повно сухого бур'яну. Хвилину вона дивилась, як мельник креше скребачкою по каменю, а потім сказала:

— Я Мелузина-завірюха.

— А що мені до того? — відрізав мельник. — Мій млин вода жене.

Мелузина розламала в пальцях суху бур'янину й повела далі:

— Ти знаєш Румцайса?

Мельник спересердя відбив од каменя велику скалку.

— Того розбійника? Тож він зіпсував мені млина! Бодай не знати!

— Якби ти змолов мені оцей бур'янець, — тихенько засвистіла Мелузина, — можна було б Румцайсові добре дошкулити.

Мельник завів Мелузину до млина і сказав:

— Кидай це у засип.

Направив він жорна на м'яке борошно, пустив млин і почав молоти бур'ян на порох. А Мелузина брала його по жмені і дмухала в бік Ржаголецького лісу.