А сам пішов вздовж лотоків — витягти пивовара Куле із потоку.

Якось сиділа Манка біля джерела і нишком зітхала.

Румцайс почув її і спитав:

— Чого це ти?

— Та так, пригадалось мені, як за юних літ носила я на шиї коралі, — відповіла Манка.

В розбійницькому господарстві швидше знайдеться куля для пістоля, аніж скляна намистинка. Тому пішов Румцайс до потоку і назбирав жменю кремінців та гірського кришталю. Потім обкресав ті кремінці нігтем, щоб були круглі, а Ціпісек на своєму водяному млинку обточив їх. Далі Румцайс голосно промовив:

— Грім і блискавка!

Ці слова враз пробили в кремінцях дірочки, і з них вийшло намисто.

Намисто було блискуче, наче з льоду, і Манка сказала, що піде до Їчина по шворку, аби можна було його нанизати. А поки що висипала намистинки в кишеню фартуха.

Прийшла вона на ринковий майдан і стала шукати крамниці, де торгують шворками. І раптом помітила, як у замковому вікні хтось трішки відхилив завісу і дивиться в щілину.

— Видно, там знову щось лихе готується, — мовила сама до себе Манка, але її почув лакей Фріцек, який нишком ішов слідом за нею.

Купила Манка шворку й попрямувала в затишну місцинку за церквою, щоб там нанизати своє намисто. Але коли проходила браму, штовхнув її Фріцек плечем, і Манка влетіла просто до приміщення замкової сторожі.

Стражники схопили Манку і повели сходами нагору.

— Куди ви мене ведете? — спитала Манка.

А стражники їй:

— Ти нас не питай.

Провели її спершу по голому камінню, а потім по червоному килиму. Там у світлиці вже сиділи на золотих кріслах пан князь і княгиня.

— Бон, — мовив до стражників князь. — Манку залиште тут, а самі можете йти і добре зачиніть за собою двері.

Манка озирнулася по світлиці. Біля вікна стояла якась жінка. На плечі в неї було накинуто пишне покривало, але Манка її все одно пізнала.

— Так це ж Мелузина!

— Якщо знаєш — значить знаєш, — кисло всміхнулася княгиня і відчинила вікно на ринковий майдан, бо від Мелузини весь час трохи віяло вітром.

Пан князь підвівся з крісла.

— Ми наказали стражникам спіймати тебе, — сказав він, — аби ти не могла переказати Румцайсові, що тут щось готується.

— А я й не цікава, — відповіла Манка.

— Все одно мусиш вислухати! — тупнула золотим каблучком княгиня. — У п'ятницю я була на базарі. Хотіла взяти курку для міцного бульйону, а якась баба всунула мені худе курча!

— Треба було вам, княгине, спершу помацати птицю, — сказала Манка.

Княгиня глянула на неї в лорнет.

— Мацати курку? Фі! Навіть у рукавичках!

І показала Манці папір, де писалося, що Мелузина повинна для покари розвіяти вітром увесь базар.

— Тепер ти все знаєш, але Румцайсові не перекажеш жодного слова, — закінчила княгиня і кивнула пальцем лакею Фріцеку.

Фріцек повів Маяку в потайну кімнату, зачинив двері і двічі клацнув ключем у замку.

Вікна у тій кімнаті не було, тільки малесенька кватирка аж під стелею. Навіть якби Манка на весь голос кликала Румцайса, все одно б не докликалася: базар на майдані її б перекричав. Тоді Манка полізла рукою в кишеню фартуха і дістала намистину. Кинула її у кватирку, і намистина брязнула внизу об каміння.

Румцайс тим часом походжав печерою і рахував хвилини. Вже їх минуло стільки, що Манка встигла б купити сто шворок.

— Як би там з Манкою не сталося біди, — промовив Румцайс і тут почув — у Їчині брязнула об камінь намистина.

Саме в цю мить кивнула княгиня панові князю, а той лакею Фріцеку. Фріцек скинув з Мелузини покривало, і вона почала сікти хустиною і трусити сорочкою. Витягла з кишені на грудях крижану пташку і пустила її на ринковий майдан. А потім і сама кинулась за пташкою.

Князь і княгиня звеліли подати їм театральний бінокль, передавали його одне одному і говорили:

— Шон, шон! [30]

А Мелузина тим часом шугала поміж бабами й молодицями, які базарювали на майдані, з такою силою, що трохи всіх їх не покидала на землю. Дмухала їм у товар, мов нечиста сила. Кружляли над ятками гуси і кури — з пір'ям і обскубані. Вишні й чорниці свистіли в повітрі, мов дріб із мисливських рушниць. Грудки масла попадали в басейн, і вода від них зробилася масною.