Та Румцайс одразу збагнув: тут щось не так.

— Мабуть, змій із своїм яйцем поліз далі до скель, — відповів він.

Потім Румцайс і Ціпісек домовилися, що будуть тихенько свистіти по-розбійницькому, щоб не згубити один одного. А коли хтось побачить змія, хай свисне так; щоб жолуді посипалися з дуба.

Пішли вони, тоненько свистячи, проходили вздовж і впоперек половину скелища, але ні змія, ні яйця так і не побачили.

Тим часом лісник Нивлтек прийшов у лісову сторожку. Повісив рушницю на гачок, підкинув у піч кілька смолистих гілок, сів та й думає, як це Румцайс із змієм упорається.

А пес Фена, що завжди ходив із Нивлтеком, як забіг до сторожки, почав сновигати і нюхати повітря.

— Що ти там шукаєш? — крикнув Нивлтек. І щоб було видніше, підкинув гілок у вогонь.

Пес так і рвався під піч. Він скавчав, хвіст підгорнув, шерсть на ньому настовбурчилась, наче щітка.

— Я боягузів годувати не буду! — гримнув лісник. Коли раптом почув — в сторожці щось стукає. Ніби десь у таємній схованці дзьобає сім дзьобиків.

— Що за притичина? — здивувався Нивлтек. — Наче я й квочки не підсипав.

Шукає і не може нічого знайти.

Нарешті під піч подивився. А там уже наче семеро півнів товчуть дзьобами. Нивлтек узяв третій оберемок гілля і хотів кинути у вогонь, щоб іще світліше стало.

Раптом на порозі з'явився Ціпісек. Він зайшов до сторожки сказати Нивлтеку, що вони з Румцайсом і досі шукають змія. Говорить він це, а між словами посвистує — дає батькові про себе знак.

Та лісник Нивлтек не розумівся на розбійницьких сигналах. Гримнув він на Ціпісека:

— Тут у мене під піччю щось ворушиться, а ти мені свистиш над вухом!

Ціпісек замовк, і Нивлтек підкинув гілля у вогонь.

Коли змій закопує яйце під землю на сім сажнів углиб, має воно там дозрівати сім років. Та коли покладе його в яму під гарячою піччю, досить буде для цього і трьох годин.

Під піччю щось зашуміло-загриміло, піч розвалилася, і з попелу вилетіло змієня. Здійнялося воно під стелю, заметляло сімома головами й озирнулось на всі боки.

Фена миттю вистрибнув у вікно, а Нивлтек прожогом кинувся до рушниці, зарядженої нікелевою кулею. Та коли вистрелив, куля від змієняти відскочила і влучила лісникові прямо в лоб. Упав він на лаву і ледве промовив:

— Ну, тепер у голові в мене до самої смерті іскри стрибатимуть.

А змієня — знову під стелю і вже до Ціпісека придивляється. Від страху у хлопця пропав голос. Та за хвилину він набрався духу і засвистів Румцайсові — тоненько, мов землерийка.

У лісі затріщало — це Румцайс прокладав собі дорогу між дубами. До сторожки він не зайшов, а підскочив до відчиненого вікна. Потягся рукою під стелю, впіймав змієня і закинув його високо над хмари. Там воно і захлинулось.

Тільки тоді увійшов Румцайс до сторожки і кісточками пальців постукав Нивлтека по голові, щоб вигнати йому звідти іскри.

А на Ціпісека посварився пальцем і сказав:

— Якби ти весь час тихенько посвистував, як я тобі загадав, мали б ми тепер і старого змія спійманого. Бо ж недаремне щось на мене пашіло від зеленого лугу коло Турнова.

Уже тиждень каменярі, приходячи у Їчин, точили теревені, що на лузі під Турновом лежить змій, зелений, як трава.

— Я б на нього пішов, — сказав Румцайс, — але саме зараз жолуді на дубах дозрівають. А я маю пильнувати, щоб вони вивелися круглясті й гладенькі і щоб не шкрябали мені дуло пістоля.

І він цілісінькими днями ходив Ржаголецьким лісом, умовляючи дуби повертати гілля до сонечка.

Змій лежав собі спокійно на лузі. На другий тиждень про нього майже забули, а на третій ніхто вже й слівцем його не згадував. Змій зарився у землю, і на лузі не було його й сліду.

Тож коли жолуді дозріли і Румцайс переказав у Турнов, що він прийде, турновські люди відповіли так:

— Залишайся, Румцайсе, у своєму Ржаголецькому лісі. Не треба нам марно товкти леваду.

За якийсь час принесли каменярі до Їчина нову звістку. Мовляв, на тому місці, де зарився змій, виросло дерево. Іншого такого не бачили люди в усій Чехії. Здорове — мало не до пояса їчинській башті, а листя гостре, як шаблі.

Навіть їчинський помічник учителя Вочічко зацікавився тим деревом, подивився на нього через скельця і сказав:

— Таке дерево росте лише на островах, звідки прилітають канарки. А коли виросте десь у іншому місці, то тільки тому, що змій, який там зарився, випадково вигріє під землею насінину. Але це буває дуже рідко.