Король Фріц вислухав це і сказав до своїх, що стояли навколо:

— А я навіть на коня не сяду. Я з паном імператором, і пішака впораюсь. — І крикнув імператорові:

— А я вдяг чорну куртку, щоб було видно, — йду на твій похорон!

І королівським, і імператорським генералам не ставало вже терпцю, і вони кричали, що пора починати війну. Лише солдати стояли сердиті й невеселі.

Обидва війська чекали, коли мине якесь дивне мелькання над полем, щоб можна було розпочати бій. Адже вояк повинен дивитися ворогові в очі й більше нікуди. От вони й дивилися. А це над ними шугав змій, шукаючи загублене яйце.

Імператор виступив на тридцять кроків уперед і закричав:

— Гей, Фріце, я — імператорська величність, а ти — простий король, решта — іще менші! Підійди і глянь мені в вічі!

Фріц вийшов на тридцять кроків уперед і замислився, як би йому пана імператора передивитись.

Зненацька із чержовського гаю легким розбійницьким кроком вибіг Румцайс і викотив із свого капелюха поміж королем та імператором чорне змієве яйце.

Його імператорська величність подивився на яйце і спитав:

— Вас іст дас? [32]

Король Фріцек подивився та й собі питає:

— Васісдас?

А змій згори як гримне:

— От я вам покажу васісдас!

Пан імператор, угледівши змія, мало не зомлів. Гукнув він мерщій карету, щоб його везли назад у Відень.

Король Фріц навіть не чекав на коня і дав драла в інший бік.

Генерали мало не вискочили із своїх чобіт.

Солдати сказали:

— Оце так диво!

І теж подалися додому.

А змій забрав своє яйце назад до праховських скель. Тільки змієня з того яйця так і не вилупилося, бо прохололо воно на полі під Чержовкою.

Якось сидів собі Румцайс перед печерою.

— Манко, — промовив він раптом, — здається мені, що я чую тут чиєсь чуже залізо. — Вдихнув він повітря, випустив його по крапелиночці носом і додав: — Сюди йде хтось із рушницею, але йде по-доброму.

Манка підмела перед порогом печери, щоб кожен бачив: тут живе порядна розбійницька господиня, і вони стали чекати.

За три хвилини надійшов стежкою лісник Нивлтек. Рушницю він ніс так, щоб сонце світило на неї від дула до приклада.

— Моя рушниця не заряджена, — сказав він замість привітання.

Румцайс показав на круглий камінь:

— Сідай, Нивлтеку. І якщо хочеш смачної води, Манка тобі піднесе.

Лісник напився і сказав:

— Ти знаєш, Румцайсе, що у мене серед праховських скель, на отій сухій ділянці, лежить змій. І оце підходить час, коли він має знести третє яйце.

— А чого це тебе стурбувало тільки третє його яйце, Нивлтеку?

— Тими двома я теж клопотався, — відповів лісник. — Тільки ж ти їх знищив раніше, ніж я встиг вилити нікелеву кулю, щоб застрелити змія.

— І змій відбив би її тобі прямо у лоб! — махнув рукою Румцайс.

— Хтозна, — сказав Нивлтек і закінчив: — А коли я ту кулю, зрештою, вилив, вона випала у мене з дірки в кишені, і тепер я не знаю, що робити.

Румцайс мовив до Манки:

— Погукай мені Ціпісека. Підемо гуртом на змія у третій раз.

Та коли хто обдурить змія на два яйця, тоді блимне іскра розуму і в семи пришелепуватих змієвих головах.

Коли Нивлтек вирушив із лісової сторожки до Ржаголця, виліз змій із скель і подивився йому услід. Потім тицьнув себе пазурами в сім лобів і засичав:

— Навіть якщо ти на мене приведеш Румцайса — все одно буде пізно!

І вже не злетів у повітря, а тихенько поплазував до лісової сторожки. Зняв дах, заліз пазуром під піч і вирив там льошок. У той льошок зніс чорне яйце. Потім все загріб, роздмухав у печі вогонь і знову насадив дах на сторожку. Коли з усім упорався, засміявся-зареготав, наче вітер завив:

— Ну, маєш подарунок од змія!

І щоб заплутати слід, поплазував змій до Турнова. Ліг там на лузі й зробився весь зелений; здалеку здавалось, що на лузі нікого немає.

Румцайс із Ціпісеком тим часом придивлялися, що робиться на скелях. Але змія там не побачили. І отого холоду та жару, якими завжди дихав по черзі змій, не було чути.

Пішли вони до змієвого лігва. Воно вже прохололо і не смерділо сіркою.

— Нема його тут. І яйця теж ніде не видно, — сказав Ціпісек.