Якось після того знову дивно засвербіло Румцайсові в бороді, і він сказав Манці та Ціпісеку:

— Посидьте-но хвилинку тихо, як мишки, хай я взнаю, звідкіля воно йде.

А свербіло йому з боку Відня. Румцайс покликав поштову сойку і сказав їй:

— Ану ж бо лети в той бік і послухай, що там робиться.

Над Дунаєм-рікою бродили тоді чередою аж три бурі. Сойка повернулася на четвертий день і закричала:

— Кепські справи, бо тарахне все це прямо біля Їчина!

— А тепер кажи оту першу половину, що їй друга дорогу перебігла, — спокійно відповів Румцайс.

Сойка почала все спочатку:

— Пан імператор знову підпустив шпильку королю Фріцу. А розплачуватися за це будуть генерали на полі під Чержовкою.

— Тільки їм і діла, що підпускати один одному шпильки! — пробурмотів Румцайс.

Адже з плацу під Чержовкою може дострелити ядро до їчинського ринку і щербата гармата. А піхота своїми кулями може позбивати квіти в садочках біля крайніх будинків. А кіннота — потоптати капусту.

— Я повинен зарадити цьому лихові, — сказав Румцайс.

— Аж проти двох військ підеш? — злякалася Манка.

Румцайс відповів, що йому треба побродити лісом: а раптом сяйне в голові думка, як подолати сімдесятип'ятитисячне військо.

Ходить Румцайс по Ржаголецькому лісі й хрумкає горішки, щоб краще думалося.

Коли раптом знову прилетіла сойка і крикнула:

— У праховських скелях лежить змій і зносить друге яйце!

Румцайс побіг до печери.

— Маємо потрійний подарунок! — сказав він Манці.— На Їчин ідуть два війська, а змій-семиголовець зараз знесе яйце.

— Ой лишенько! — злякалася Манка. — Що ж тепер робити?

А Румцайс на те:

— Хай Ціпісек нарве щавлю. Та мерщій!

Трохи згодом вони гуртом подалися до праховських скель.

— Ми підступимось до змія з хвоста, — сказав Румцайс. — Іди, Ціпісеку, на крок уперед, щоб я тебе добре бачив.

За хвилину Ціпісек озвався:

— Ондечки поміж камінням повзе вуж.

— А придивись-но краще, — сказав Румцайс.

То й справді був не вуж, а тоненький кінчик змієвого хвоста.

Пішли вони туди, куди вився хвіст, і ступали тихесенько, як по пір'ю. Прийшли і бачать — там лежить змій.

Лежить собі, простягся поміж скелями. Вже зніс своє чорне яйце. Затулив його пазурами і відпочиває. Навіть сьома голова, що повинна була б вартувати, і та куняє.

Румцайс озирнувся по-розбійницькому: звідки і як краще до змія приступитися. Потім промовив:

— Я залишаюся тут, а ти, Ціпісеку, зайдеш з тилу. Коли підійдеш близько, кинеш сім листочків щавлю так, щоб різонули змія по очах.

Ціпісек крадькома пробрався поміж скелями до змія. Тоді витяг з кишені щавель і кинув сім листочків. Різонули вони змія по очах, змій прокинувся і одразу ж розлютився. Махнув сімома головами і проковтнув ті листочки сімома ротами. У ту ж мить у череві в змія стало так кисло, що він аж сльозами залився.

Отут Румцайс і скочив уперед. Простяг руку, вхопив яйце, а замість нього вкотив між змієві пазури круглий камінь. Змій щось почув, але очі в нього були залиті сльозами, і він наосліп забив пазурами по скелях. Румцайс щасливо вислизнув з-під них, посадив Ціпісека собі на плече і мовив:

— Сховаю я змієве яйце собі під капелюх. А ти притримуй криси, щоб воно не викотилося.

І вони квапливо подалися додому.

В печері їх чекала Манка.

— Обклади це яйце заячим хутром, воно мені ще знадобиться, — сказав Румцайс.

Ледве Манка встигла це зробити, як од скель залунало таке жахливе ревіння, що аж валуни вивертало з землі. Змій злетів угору й затулив собою четвертину неба. Крила несли його, мов вітрила, і ширяв змій то в один бік, то в інший.

— Це він яйце шукає, — мовив Румцайс.

А на той час уже і в Їчині всі говорили, що до міста з двох боків сунуть два війська. Попереду їхали імператор та король Фріц. На широкому полі під Чержовкою стали вони один проти одного.

Імператор наказав подати собі сирий жовток, щоб голос у нього звучав краще, і вигукнув:

— Посадити мене на коня!

А коли його посадили, закричав іще голосніше:

— Гей, Фріце, я недаремно вдягнув білу куртку! Хай усі бачать, хто з нас правий.