— Зараз я вам скажу, що надумав своїми сімома голо вами! А що я вирішив, те й буде! — крикнув змій.

— Зараз змій нам скаже, чого від нас хоче, — сказав війт для тих міських радників, які з першого разу не вловлювали, про що йдеться.

Змій правив далі:

— Навколо Їчина завжди вітряно, а на ринку у вас затишно, тож я сяду на майдан і тут сидітиму. Їсти буду м'ясо, питиму воду, а згори на мене світитиме сонечко.

У міських радників затріщало в головах, як у маківках, так там пересипалися думки. Але зрештою як де нема чого, то вже нема. Ніхто не знав, як мудріше відповісти змію. Війт тицьнув пальцем у писаря Юкліка і прошепотів йому на вухо:

— Ану ж бо, Юкліку, скажи за нас!

Писар притьмом заходився перекидати в голові хитрощі, наче сторінки в кодексах законів. Та змій не чекав, поки він насиплеться на нього. З'їхав він на крилах, мов на пружинах, з башти, вперся пазурами в галерею і розлігся на майдані.

Румцайс гукнув до писаря:

— Гей, Юкліку, а що ж буде далі?

Обізвався й війт:

— Помізкуй добре, Юкліку! Що далі буде?

— А далі буде те, що я звелю! — заревів змій і показав на пазурах: — Перш за все, я умну четвертину вола. Потім вип'ю бочку води. А тоді розляжуся, і на мене буде світити сонечко.

— М'яса ми б тобі дали, — відповів семиголовцю Юклік. — Але як до нього доступитись, коли ти придушив пазуром двері різникової крамниці?

Змій трішки відсунувся, але Юклік вів далі:

— І як ми тобі дамо напитись, коли ти вмостився на самісінькому басейні?

Змій трохи піднявся на чотирьох лапах.

Юклік окинув оком майдан, щоб бачили, що оце зараз він скаже своє наймудріше слово.

— Ну, а як на тебе світитиме сонечко, коли ти сам собі його застуєш? — знову спитав він.

Змій зазирнув собі під черево. А там і справді затінок, наче під периною.

— Ну, у вас в Їчині не порозкошуєш! — сердито крикнув змій, здійнявся з майдану і злетів під хмари.

В Їчині всі раділи й танцювали. Скрізь тільки й мови було про те, як Юклік перехитрував змія.

Та змій, політавши сім днів під хмарами, втямив, нарешті, що сонце гріє і тих, у кого під пупом тінь.

— Ну, вдруге мене писар не обдурить! — лютував він.

Сім тижнів змія не було видно, не було й чути. Тільки точилися балачки, що лежить він десь тихо серед скель біля Прахова.

Восьмої неділі сидів собі Румцайс на ржаголецькому узліссі й вистругував із букового цурпалка другу щічку для пістоля.

І знову було так, як першого разу. Сонце на мить затулило щось чорне. Глянув Румцайс на небо — а там змій. Але у хмари не ховається, а суне до Їчина, як по рейках.

Придивився Румцайс і побачив — несе змій в пазурах яйце, здоровенне, наче війтова голова, а на колір чорне із ще чорнішими цятками.

Румцайс оглянув заряд у пістолі і погладив халяви чобіт — щоб вони швидше несли його. На ринковий майдан у Їчин прибіг він одразу ж за змієм.

В ратуші грюкнула брама за війтом і радцями. Вони так перелякалися змія, що ключ сам клацнув за ними в замку.

На майдані залишився тільки Юклік. Та ще Румцайс стояв оддалік.

Змій загукав:

— Зараз я покладу вам оце яйце, куди захочу! За сім років із нього вилупиться змій. І ніхто його ніколи звідси не вижене, бо буде він родом з Їчина!

У писаря Юкліка трохи не запаморочилась голова. Та він лизнув чорнильного горішка — полегшало йому, і от Юклік уже готує на змія пастку.

— Авжеж, чекатиму я, поки ти мене знову обдуриш! — заревів змій і так визвірився на Юкліка своїми чотирнадцятьма очима, що писар сім років після того спотикався на кожному сьомому кроці.

А змій літає і дивиться, де б йому вмостити під землею на сім сажнів своє чорне яйце, щоб воно визріло у нового змія.

Аж тут вийшов наперед Румцайс.

Подивився він на змія, що літав уздовж і впоперек над майданом, і зачекав, поки опиниться той у нього над головою. Тоді прицілився і торохнув з пістоля зеленим жолудем по змієвих пазурах. Влучив змієві в найменший пазурчик.

Семиголовець навіть не скрикнув, але яйце випустив. А Румцайс підставив капелюх та й спіймав у нього яйце. А потім розмахнувся і закинув його аж до Прахова, поміж скелі.

Ще й досі є там печерка, яку вибило в камені змієве яйце.

А коли у змія пропаде яйце, стає той змій на сім тижнів зовсім безсилий. Тож мало не розбився семиголовець об Зебінську гору, коли падав з-під хмар на землю.

А Румцайс дмухнув у пістоль і, не чекаючи, поки почнуться гулянки й танці, пішов додому їсти розбійницьку юшку.