— Сволоч! В городі одержує тринадцять пайок, ще й тут у три горла.

їдять шоколад, п’ють каву, молоко — поправляються. Так живуть.

Синіє вечір — під’їжджають автомобілі. Тоді гості їдять і всі їдять.

«..Слобожанські ліси й тракти і досі були тривожні. Ходять бандити по лісах. На віллах тихо тому. Купражили гультяї койсь, літали по шосе мотори, кавалькади, й гомонів ліс від музики, га?лір буржуйський, купецький ходив по корчах... Тепер тихо, тепер їдять...

...Колонії пішли далеко в ліси. От колонія, скажімо. Цвітуть діти, ростуть з молодняком дубовим, бронзові шиї, очі блищать, як спілі вишні після дощу. В колонії виховательки — тьотя Бася, соцвосниця 1... да...

Господарською частиною завідує Гіль. Гіль ходить і співає: «Ми смєло в бой пайдьом 2за власть советов»... Цілий день співає. Соловей. Очі йому теж цвітуть, як спілі вишні після дощу. Звідки він — бородатий, мамулуватий? Хто його знає —революція родила» І він у свош/матір конче закоха'нйй — у ре волюцію»Не знає нічого, крім цієї пісні,— і не треба,,

— Та покиньте ви співати,— кричить Анфіса Павлівна, гладка, охайна — німецької породи»

Гіль зникає...

Є ще стара діва — Павлина Анфісівна,— так кажуть, так звуть,— це не так.

Ну, і так далі.»

Тьотя Бася — фанатичка. Зустрічає незнайому жінку:

— Що ви читали з жіночої справи? Що? Бебеля 3«Женщина і соціалізм» не читали? Та невже?

Витягає «Женщину і соціалізм»» Читає, слухачі тікають.

Вона молиться на Коллонтай 4і Ліліну 5. А Анфіса Павлівна розказує анекдоти:

— Я вам по секрету. Цілий скандал був... Коллонтай кричить: «Стерво! Тебе в публічний дом»„ А Ліліна як схопиться: «Ах ти розпусто! Тобі жалко, що я з Зінов’євим 6живу?» Ха! А вона ж молода, а та стара»

Павлина 1^Анфісівна, як заходить сонце, іде до ставка, до купальні, роздягається, оглядає тіло й зітхає. Співає з натхненням: «Місяченьку блідолиций, за хмари швидшз ти б сховавсь».

У ставку купається сонце — на ніч. Десь далеко залізниця, десь потяг далеко.

Б’ють корову в кошарі. Корова замукала й рогами — вземлю. Пахне кізяками, парним молоком і свіжою кров’ю. Прибігла економка (це вілла):

— Када ви, наконец, убйотє єйо?

— Та зараз*

— ...Та січас,— кричить економка і біжить — її покликано. Сидір чухається:

— От стерво! Жалко їй народного добра.

Микита не чухається:

— Нехай. Все одно вже сховав.

Здивований Сидір:

— Що?

— Мнясо!

— Те, що буде?.. Тьху! От практикант!

Микита закурив цигаркуі

Пахне зеленню, пахне кізяками.

Сидір умочив у цеберку ножа й перехрестився:'

— Яке-небудь стерво, та ще й лізе. А спитати б тебе: де ти було, як ми власть завойовували? Ех! Одно слово — ех! Та й тільки.

Потім він ріже, але не мовчить.

— Більшовицька власть, щоб ти знала, не печериця печена* Це значить воля й свобода* Як ти набиваєш собі пельку, то й іншим не перешкоджай. О!

Микита хитає головою:

— Правильно!

...Вони ріжуть корову.

В колонії сідають обідати. Виховательки, діти.

Анфіса Павлівна подивилась на Павлину Анфісівнута й подавилась. Павлина Анфісівна сама ж невинність: вона ж не знала, що Анфіса Павлівна дитячу котлету їла.

Анфіса Павлівна запивала водою:

— Хотіла попробувати..*

Павлина Анфісівна:

. — Так, так...

...Приїздить до дітей якась мама. Виховательки люб’язно усміхаються.

— Ваша дитина прєлєсть, прямо удівітєльно.

Мама мліє...

..„Набігає хмара літня, пахне дощем. Кричать галки, над деревами літаючи,— перед громовицею...

...Тільки в тьоті Басі нема корзини, а в інших є. У корзинах — варення, котлети, білий хліб та інше...

...Навіщо?..

...До тьоті Басі приїхав знайомий^, Було місячно, всі були над ставком. Місце гарне, поміщицьке: нагадує поміщиків.

Знайомий сказав:

— Уся Україна повстанська, запорізька. Куди не глянь — усюди бандити. Мабуть, і за цими березами сидять, щоб вискочити, щоб перерізати всю колонію.