Христя, почувши нестямний галас, пiдiйшла до дверей подивитися. Вона Зроду-вiку не бачила нiчого такого! "Це подурiли люди, показилися! Один на одного лiзе, один другого не бачить. I це багатирi, дуки гуляють-бенкетують! З жиру не знають, що робити, та казяться", - подумала Христя й мерщiй проскочила повз дверi до столу, щоб хто не примiтив; узяла шматочок паски й почала жувати. Вона ще сьогоднi не їла; у ротi засхло; зачерствiла паска становилася руба. Пiд гам, гомiн i чужi спiви їй сумно-сумно стало. Сонце одходило до спокою, червоним свiтом обдаючи землю. Обпершись на стiл i позираючи в вiкно, вона задивилася на те криваве полум'я та й задумалася…

Страшенний грюк злякав її. Вона кинулась до свiтлицi. Там серед хати копицею лежав крамар. Вiн поривався було устати, та не здержався - поточився i - як два зняло!
– розпластався серед хати. Загнибiдиха скрикнула.

–  Не лякайтеся, Олено Iванiвно; не вiзьме його лиха година!
– сказав Колiсник i, ухопивши крамаря за ногу, поволiк його в кiмнату.

–  А цей чого тут куняє?
– забачивши гнилозубого чоловiка, каже Колiсник i, взявши на оберемок, понiс до крамаря.

–  Очищайте, очищайте мiсце!
– гукає йому услiд гнилозубого жiнка i, коли той вернувся, надiляє його поцiлунком.

–  Отакого б менi чоловiка! А не гнилозубого та сопливого!
– цiлуючи, шепче вона, так що всi чують.

–  О, матерi його дуля! Вони цiлуються, а менi й не можна!
– скрикнула крамариха й кинулася до Колiсника з Другого боку.

Обаранили Колiсника; одна в одну щоку цiлує, друга - в другу. Колiсник гукнув, ухопив обох на оберемок i понiс по свiтлицi. Жiнки, як гадюки, вилися кругом його, пхаючись та не даючи одна однiй Колiсника цiлувати.

Загнибiда сидiв i похмуро дивився на Колiсника: досада щипала його за серце.

–  Костянтине; - гукнув вiн, засовавшись на мiсцi.
– Покинь! Колiсник пiдняв жiнок аж пiд стелю, звiв докупи i зразу опустив на землю. Воно б, може, тим i скiнчилося, коли б Колiсникова кума незнарошне не збила з Загнибiдиної куми очiпка.

–  За що ти, сучко, збила з мене очiпок?
– скрикнула та, упинаючись у патли гнилозубого жiнцi. Другий очiпок полетiв додолу. Колiсникова кума, не довго думавши, мазнула крамариху з усього маху по щоцi рукою, аж виляски пiшли!

–  Так ти ще й битись!
– скрикнула крамариха, кидаючись на недавню свою товаришку.

–  Що це ви! Господь з вами!
– сказав Колiсник, становлячись мiж ними.

–  Матерi твоїй трясця! Як сама розтрибуха, то, думаєш, i всi такi!
– кричала одна.

–  Ти сама розтрибуха! Ти! Тьфу на тебе!
– одказала друга, плюючи на свою супротивницю.

–  Бач! Це ти, Костянтине, наробив!
– скрикнув Загнибiда, ударивши кулаком по столу, аж пляшки забряжчали. Колiсника не так той гук, як стук уразив.

–  А по какой такой причинi я?
– беручись у боки, спитався Колiсник.

–  Ти!.. ти!.. Ти всьому виною!
– гукав Загнибiда, мотаючи п'яною головою.

–  Та годi вам… Петре!
– мовила жалiбно Загнибiдиха.

–  Вiн!
– гукнув знову Загнибiда.
– Вiн всьому виною! Куди вiн не встряне - добра немає!

–  Що ж я, по-твоєму: чортяка, виродок який? Га?

–  Виродок! Виродок!
– ледве повертаючiї язик у ротi, мовив Загнибiда.

–  Трясця тобi в пуп!
– гукнув, червонiючи, як буряк, Колiсник. Загнибiда, похитуючись, пiдвiвся. Очi в нього, як гострi ножi, блищали.

–  Так це ти до мене прийшов бучу збивати?.. Вон з моєї хати, щоб i твiй дух поганий не воняв!
– крикнув несамовито Загнибiда. Колiсник прикро подивився йому у вiчi.

–  I-i, хазяїн паршивий!
– призро мовив i, сплюнувши, почав шукати шапки.

–  Брешеш!
– скрикнув Зягнибiда.
– У мене чеснi люди бувають, благороднi; один ти з усiх єхида вирискався.

–  Який же я єхида? Ану, скажи… - пiдступаючи, допитувався Колiсник.

–  Який? Ось який. Ти пам'ятаєш наш уговiр за рибу перед рiздвом?

–  Ну, пам'ятаю… То що?

–  Що ж ти - узяв її у мене? Узяв?.. О-о-о, єхидо! Аби пiдвести чоловiка, аби шкоди другому наробити!.. Та ще й смiєшся…

–  То ти он про що?! Та й дурний же ти, а ще писарем був. Це, брат, комерцiя зоветься, щоб ти знав: не ти накриєш - тебе пiдведуть.

–  В усьому ти такий!
– гука Загнибiда.

–  А ти кращий.

–  Що ж я?

–  Що? А розписки якi там писали? Га?

–  Якi розписки?

–  Не знаєм? Забув? А хазяїном зовешся. Крамарюєш на тисячi, а па пять рублiв бiдної дiвчини полестився!