Шрифт:
Вітер дихав тихим дощем, гуляв коридорами, торкав штори…
Коли ВІН примчав, в будинку раптом зник електричний струм, а ВОНА сиділа на столі в чорній широкій сукні незвично коротковолоса, з незвично відкритою беззахисною шиєю…
ВІН виламав шмат цементної плоті балкона - не навмисне, але ЇЙ здалося, що зараз все довкола почне тріскати і валитися, як від землетрусу. І тоді, поки ВОНА вгамовувала опіки поцілунків на тілі і безтямно дивилася на зачинені двері, поновився струм - засичав на електричній плиті чайник, ВІН в очікуванні ліфту писав цигаркою на стіні UNDERST(тут, мабуть, затягнувся і струсив попіл)AND? … і цигарка ще якийсь час дотлівала самотньо на підлозі, а ВОНА так і не побачила, як ВІН вийшов з під’їзду…
Коли сомнамбулічно повернулася з балкона до кухні, помітила ніж на підлозі. Ніж сам вискочив зі склянки з виделками, ледь ВОНА її торкнулася й, описавши дугу, хижо увіп’явся лезом в підлогу поміж пальців лівої ноги, і так стирчав ще якусь мить, аж тут пролунав дверний дзвоник… То був ВІН. Отже, ВІН був щойно тут, це не примарилося…
Тупо дивиться на ніж. ВОНА… … йде коридором, відчиняє одні двері, другий коридор минає боса, знов відчиняє двері й одразу бачить на стіні біля ліфта UNDERSTAND?
Зупиняється серце, знов вибухають притамовані опіки поцілунків, і - хрясь - одні двері за спиною, - гуп - другі, - ВОНА вибігає знову на балкон…
Але ВІН вже, мабуть, далеко.
____________________
Виймаю на ніч мушлі з волосся. Кладу у склянку, немов штучні щелепи. Дивлюся у каламутне від туману вікно…
Оболонь. Фонтан, який чомусь працює взимку.
Брудна крига - серед сміття, мов недолугі фігуристи, ковзають голуби, ворони, папуги… ні, горобці. Деякі купаються, мов качки. З крижаних нагромаджень на іржавих трубах б’є вода. На одному з кранів - суперінсталяція - вмерзлий в кригу поіржавілий металевий ящик під склотару - зсередини б’є цівка води.
Якийсь синій чоловік гарпуном виловлює зосереджено з цього сюрреалістичного басейну залізні ящики. Валуни оточують басейн, немов тороси. Довкола - Оболонь, блякле зимове сонце, базар…
Чому в Києві пиво взимку таке холодне, просто крижане, а влітку таке блювотно-тепле? Мало б бути навпаки. Іn beer we trust! Пиво - рідкий хліб, а хліб не мусить підпорядковуватися зовнішнім температурам.
У нього своя внутрішня температурна константа має бути… Висока поезія! Глибока унітазна філософія!
КЛІШЕ ЖАНРУ
Полиски вечірнього Міста на зливі Фонтану (якого вже нема) - схожі на кардіограму (в історії хвороби - передостання сторінка - перед висновком про смерть). І так незвично, що небо можна бачити лише вгорі - в кам’яній обручці, переплетеній малахітом дерев. Раніше Ліка ніколи не помічала, що центральний фонтан Міста має якусь звукову гармонію. Індустріальна еклектика, одноманітне шквар чання приборканої урбанізацією води, яка зветься «технічною водою», - з поодиноким кла цанням через нерівні проміжки часу. Це не заспо коює, зрозуміло. Але і не дратує. Років ще двапівтора тому будь-який вияв води вабив вібраціями воркотіння Ліку - їй хотілося вмочити хоч пальці, скупатися, принаймні побути поруч - подихати, послухати, роздивитися нехай і одноманітну гру води. Тепер вона могла присісти десь закурити, замислитися чи зачитатися і досить довго не помічати, що поруч є вода. Аж доки щось у ній не звер тало уваги на якийсь гомін, не схожий на гомін лю дей чи транспорту. Раніше Ліка також не звер тала уваги на кількість фотоспалахів, які миттєво відбивалися у воді: WOW! SAM - SUM - САМотній - СУМ - SІM-SІM - SAMSUNG - www. Down-Town - PSYCHO - Saturday…
Брудні східці Фонтану (канєшно, і пиво, і - нарешті - Gіtanes), печальне і відчужене вікендове Місто на тлі попелясто-рожевої яткової хмари поруч з кривим і недоречним місяцем - крізь завісу фонтану - мерехка стума - потроху оживають сплетені кишки світлових реклам…
Довелося-таки зізнатися собі, що від початку дня саме цю годину було вирахувано внутрішнім годинником задля когось з вродженим «синдромом таксиста». Просто побалакати з кимось незнайомим.
В принципі, байдуже якої статі, але ж просто жінка ніколи не підійде до незнайомої жінки, щоби познайомитися і просто поговорити. Після цього стало легше змиритися з тим, що всі вони так і ходитимуть по голові (переважно зграями), не помічатимуть, не підходитимуть поговорити, висітимуть одне одному на шиї, похитуючись в поцілунку…
– Можна попросити у Вас сигарету?
Рука звично-байдужим жестом машинально потяглася до сумки, очі сіпнулися вгору, і - не встигли щось розгледіти, - як раптом хтось грубо гаркнув:
– Ні! Не можна! Мені остогидли чоловіки, що шкуляють у мене цигарки, гроші, пиво, мізки, час, увагу, життя, - альфонси!
– Вибачте! Я обрав невірний спосіб знайомства.
Але годинника я у Вас не помітив, а запальнички може й не бути.
Чоловік закурював свою цигарку і з ледь помітною усмішкою в русявій бороді спокійно дивився в лице.
– Я не хочу з Вами знайомитися, бо правити теревені мені вже розхотілося, а з іншою метою я не знайомлюся.
– Гадаєте, на вулиці не можна зустріти нікого вартого? А про що ви хотіли поговорити?
– Просто потриндіти. Цього може бути вартий будь-хто. Але настрій пройшов. Вибачте за грубість.
– Будь ласка. Я сам винен.
– сказав чоловік і відійшов.
Зробилося спочатку порожньо, потім - вільно і гарно. А зрештою - зовсім огидно. І смішно, але не по-хорошому смішно. За якусь хвилину розмови встигло відчутно стемніти і довкола визрівали потроху каламутно-помаранчові ліхтарі.