Криве Озеро. Крижаний вітер місить похмуре бляшано-зелене довкілля. На узбіччі - фанерна цюпка літнього знестекленого ганделика. Шосе безрадісне і безнадійно порожнє.

– Пропоную сховатися від вітру всередині цієї катеринки і попоїсти.

– А раптом буде щось їхати?

– То поїде собі. Наш драйвер нас знайде.

Середина цього обтрісканого пуделка скидається на мушлю равлика, чий хазяїн - павлик - давно врізав дуба. Лише на стінах і перетинках зосталися шпалероподібні сухі сірі клапті його драглистого тіла й мерзлий слиз по кутках. Олекса готується до трапези мов справжній професійний кришнаїттурист. У нього є навіть термос із ясминовим чаєм!

Раптом стає так затишно і тепло від випитого та з’їденого (а ще від похмурого краєвиду в облямівці вікна - контрапунктом до випитого та з’їденого), що геть зникає бажання виходити на трасу, тримати підняту руку з відчепіреним великим пальцем, кудись їхати. Ліниво теревені правляться…

Богом забута халупа і вітер… Free Love видавався би зовсім нормальним, цілком доречним, і, навіть, логічним… Зась, читачу! Не було полунички! І для підживлення фабули твору сексу не буде, тут - сексу немає. Правда - спочинок простий в халабуді, з якої дах щохвилини зриває… …вітер…

– Поглянь, якісь гіпі на трасі.

– Де?

– Оно біля самого роздоріжжя, з нашого боку…

– Вау!!! Це ж Ані з Евою! Агов! Піпл! Гей!!!

– Не випади! …

– Ані! Ево! Супер! Залазьте! Це Олекса. Їсти!

– Маза!
– врівноважено констатує Ева і починає виставляти на стіл (тут навіть стіл є!) портвейн.

– Ми перед дилемою постали: витратити нааскані* гроші на портвейн чи на їжу… - Ева відсуває торбу, сідає, садить на коліна Ані, яка з повним ротом вижовує якісь патетичні зауваження, садить гітару на коліна Ані.

– Ніштяк!

Пляшка №1 вірменського пішла колом:

– Буль!

– Буль!

– Бууууль!.. Ех, братушкі і сєстрьонкі, це просто свято якесь (буль)!

– Горло пляшці не відкуси!

– Што ти, дорогая, ето ти у нас мін’єтчіца, а я єсть факір і шпагоглотатєль. А з пляшечок я лише земну кров висмоктую! Життєдайна рідина! Причастімося, брати і сестри, бєз нужди, а только ліш для оттяга, і обломіцца нам! Сподіваюся всі тут стерильні на предмет інфекційних захворювань, поширюваних вустами, зубами, язиками, а швидше - слиною…

– У мене порушений кислотно-лужний баланс, я можу карієсом інфікувати!

– Було би на чому тому карієсові оселитися!

_________

* нааскані - сленг від англ. To ask - аскати, просити, витпрошувати гроші у мирних громадян, “розводити» когось на гроші (прим. Автора).

– Ну, тобі поталанило! Про стоп навипередки останнім часом лише в гіпових байках можна почути.

Ну ж-бо, дядю, ми їх зробимо! Ми ж порожні (хоча, твій наплечник,серце, вартий трьох корів і п'яти биків!), а вони сіном-соломою напхані!

Миттєва фотка на згадку - розчаровані личка Ані, Еви та їхнього драйвера-сіновоза в облямівці кабіни, - відлітає туди, де лишилося Криве Озеро.

У відповідь - світлина двох щасливих дітей і спалах золотих зубів драйвера-худобовоза ліворуч над баранкою, - налипла на лобове скло сіновоза, що лишився безнадійно позаду. Сутеніє. Вантажівка плавко занурюється в зиму. Хуртовина дедалі густішає. Склом суне крижана шкаруба, в якій борсаються розгублені двірники. Фари ближнього світла. Швидкість тридцять кілометрів на годину.

– Що це?! Кілька годин тому - сонце, Мать-іМачуха… Ми хоч туди їдемо?

– Туди, дівчинко. В Одесі зараз кучугури по коліно і мокрий сніг!

– Овва! Оце так приїхали до моря літо зустрічати! Олексо, чому радієш, дитинко, дивись, що коїться!

– Прикольно! І намет згодиться!

– Угу, чим би дитя не тішилося, аби не вішалося!..

покійна НАТКА

День змітає все в купу - непотріб думок - сміття душі. Золотаві обгортки й лелітки бажань - на межі дощу і туману. Молоком солодко напахує марихуана… День розставляє столики в літній кав’ярні понад одеським портом. Дюк з пляшчиною в руці. У моря - мокротиння горлом. Відхаркують ворони й чайки. Сірий бомж - вогке шмаття на дорозі. Ковдра зі снігу, який не тане. Гармата стріляє у хмари сніжинками. Сосни неквапливо випорожнюють свої бурштинові й малахітові келихи доки не прийшов сердоліковий вечір у перуці з косою. Ввечері вокзали ваблять людей своїм затишком, щоби знову перетворитися на мерзенні купи сміття вранці. … І вилом у часі затягується раною й миттєво заростає тишею годин минулих, які ще пахнуть тобою…