– Марго, у мене до вас ось таке запитання. Ви працюватимете переважно з англійською та німецькою, іноді іспанською та італійською. Чи не забагато це для однієї людини? Розумієте, мені байдуже – платити одному перекладачеві зарплатню у подвійному розмірі чи двом – стандартний оклад. Ви впевнені, що впораєтеся? Графік буде напруженим.

Я подумки всміхнулася. Кого це він лякає напруженим графіком? Знав би він про мої студентські підробітки: з 8 ранку до 12 ночі наороботі, а потім з 12 до 6 ранку – над підручниками і конспектами друзів. Оце графік!

– Я впевнена. Якщо я не впораюся, ви завжди зможете найняти ще одного перекладача.

Він задумливо глянув на мене:

– Судячи з ваших успіхів у перший робочий день, гадаю цього «якщо ж» не буде.

– Я теж.

Він підвівся:

– І навіщо вам стільки грошей, Марго?

Я стомлено всміхнулася:

– Гадаєте, що мені дешево обходиться утримувати таку вимогливу жінку, як я?

Він уважно придивився до мене:

– Думаю, що ні. А чоловічу підтримку ви…

– Ні.

– Швидка реакція!

Він потиснув мені руку, даючи зрозуміти, що розмову завершено, і раптом спитав:

– Марго, даруйте за можливу некоректність запитання, але… В яких ви стосунках з Яновським?

Гм… Цікаво. Якби ж я знала! В яких ми з тобою стосунках, Костянтине?

– Я… Я знайома його сина. А чому ви спитали?

Він на мить завагався:

– Ну, просто. Щоб з'ясувати. Чи, сказати б, поставити всі крапки над «і». Розумієте, ми з Костянтином – давні друзі. Він чудова людина, прекрасний фахівець і, взагалі, яскрава особистість.

Наші погляди зустрілися, і я поволі сказала:

– Я рада, що він вам так подобається.

Данаїс провів мене до дверей. Я повернулася у свій кабінет, сіла за стіл і замислилася. «Яскрава особистість…» Така реклама! Невже безкоштовно? Чого б це?

Гієни наступали. Сотні, та ні, тисячі! Важко уявити, як один звичайний лев може впоратися з такою величезною зграєю. Куди ж поділися друзі, коли вони так необхідні? Раптом на екрані з'явився ховрашок Тімон, найкращий друг Сімбо. Дуже доречно! Я взяла зі столу цукерку, розгорнула і швидко кинула до рота. Події набирали обертів – ховрашок наважився на відчайдушний вчинок. Тремтячи від страху, Тімон чіпляє на вухо яскраво-червону троянду і, судомно усміхаючись, починає танок живота, щоб відволікти гієн від свого друга. Я раптом подумала, що, мабуть, у мене в скрутних ситуаціях на обличчі теж з'являється така дурнувата посмішка, проте я, не в змозі поглянути на себе збоку, наївно вірю, що «все контролюється». Я розсміялася.

Ян висунув голову з сусідньої кімнати:

– Та що ж там такого смішного? Кихкочеш майже щохвилини!

– Ага! Заздрощі заїдають! Ходи сюди, посміємося разом, я не захланна.

Ян вийшов зі спальні у самих лише штанях. Я швидко повернулася до телевізора, намагаючись ігнорувати раптове прискорення пульсу. Він сів поруч.

– Та-а-ак, що в нас тут? «Цар-лев»?

– Угу,– я намагалася не дивитися на нього. – Знаєш, Яне, я вже разів зо три бачила цей мультфільм і все одно не можу не хвилюватися. А що, як Тімона поранять?

Ян відкинувся на спинку дивана:

– Марго, це нелогічно. Один і той само мультфільм не може змінюватися від сеансу до сеансу. Якщо за сценарієм гієни не повинні з'їсти це кошеня, то вони його не з'їдять. Елементарно, зіронько!

Я повернулася і уважно подивилася Яну в очі:

– По-перше, Яне, не треба розмовляти зі мною, як з дитиною. Я все розумію, але мені подобається цей мультфільм, тому я не можу не хвилюватися знов і знов, коли його дивлюся. Такою я вже народилася. До речі, це науково обгрунтоване явище – «катарсис», емоційне очищення через сильні емоції, в моєму випадку – через вболівання за долю улюбленого персонажа. По-друге, це– не кошеня, а ховрашок, його звуть Тімон, і я вважаю його чарівним. Він – той само Гандж, що робить цей мультфільм бездоганним. Ну що, тепер логічно, ти, старий софісте?

Погляд Яна був таким серйозним і таким… добрим. Я не витримала і торкнулася пальцями його скронь:

– Знаєш, Яне, твої очі світяться добром.

Він перехопив мою руку і поцілував:

– Ні, зіронько, коханням.

– А хіба є якась різниця? Кохання – це ж добро, так?

– Так, крихітко. – Його очі потемнішали. – Кохання – це добро. Проте кожне добре будь-якої миті може повернутися до тебе другим боком.