Ян схопив мене на руки, заніс у вітальню, поклав на диван:

– Марго, що з тобою? Тобі недобре?

Така легкість у всьому тілі. В голові поморочилося, кімната повільно оберталася навколо мене.

– Ні, Яне, мені добре. Мені дуже добре з тобою.

Стурбоване обличчя Яна. Він скривився, немов од раптового болю.

– Ну що ти з собою робиш, зіронько? Навіщо ти себе руйнуєш? Ти…

– Припини, Яне! Негайно! – Я різким рухом сіла на дивані і відштовхнула його від себе. – Я чудово почуваюся. Просто трішечки зголодніла, от і поморочиться в голові. Ну то що, нагодуєш мене чи понесеш у спальню голодною?

Ян стримав посмішку і зробив вигляд, що замислився:

– Холодильник у мене порожній. – Розмірковував уголос. – А скільки ти протримаєшся голодною? Навіть не знаю. Така немічна, така слабенька…

– Що ти сказав??! – Подушки з дивану перетворилися на гарматні ядра.

Ян закрив голову руками:

– Все, все, все!!! Ти – сильна! Ти – най-силь-ні-ша!!!

Я скинула його на підлогу, сіла на нього верхи і почала гамселити подушкою в груди. На моє щастя, Ян не опирався, а просто лежав і, усміхаючись, спостерігав за моєю бурхливою діяльністю.

– Повторюй за мною: «Марго, ти– напрочуд енергійна жінка» – Усмішка стала ще ширшою.– Яне, повторюй, або я за себе не відповідаю!

Він відкашлявся і старанно промовив:

– Марго, ти – напрочуд енергійна жінка.

– Гаразд. А тепер: «У ліжку ти нестримна і палка, як Фудзіяма».

Ян голосно засміявся.

– Яне!

– Все, все!! Вже повторюю. Гм… У ліжку ти… нестримна і гм… палка, як… як… як Хіросима!!!– Він знову зайшовся сміхом.

– Яне, припини! Я сказала: «як Фудзіяма», а не «як Хіросима». І, до речі, з таким не жартують.

Проте я не витримала і теж засміялася. Раптом Ян різко скинув мене з себе і наступної миті ситуація кардинально змінилася: я лежала на підлозі, Ян – на мені. Щоправда, я пручалася по-справжньому, але на нього це не справляло жодного враження. Ян почекав, доки я втихомирюся, нахилив голову і прошепотів мені у самісіньке вухо:

– Марго, ми майже спізнилися.

– Спізнилися? Куди?

Він зітхнув:

– Це мало б бути сюрпризом, проте твоя нестерпна поведінка перетворила його на ультиматум.– Виникла багатозначна павза.

Я вмостилася трохи зручніше:

– Я слухаю, Яне. Дуже уважно.

– У тебе є вибір: або ти й далі пручаєшся, і ми переносимо місце бойових дій у спальню, що загрожує тобі голодною смертю, а мені – втратою контракту, або ми все ж таки їдемо на прийом.

– Який прийом?

– Важливий для мене, зіронько. Слухай: в місті будується новий банк. Гігантський капітал, фінансові операції на межі можливого, розкішний десятиповерховий будинок. Король серед банків. І як ти думаєш, кому доручили його проектувати? Вгадай з двох спроб!

Я потерлася носом об його щоку:

– Королю архітекторів, кому ж іще?

– Вгадала, зіронько. Гроші в цю справу вкладено неймовірні. Сьогодні о дев'ятій в « Elitu» збереться вся еліта (пробачмені тавтологію), яка має хоч якийсь стосунок до проекту. Великі гроші – великі люди. Представники адміністрації, відомі бізнесмени, економісти, юристи, всілякі там радники з усіх можливих питань, навіть якийсь посол буде. Бенкетик – звичайна формальність. Нам треба тільки показатися, трішечки там понудьгувати і зникнути. Заодно й повечеряємо.