”с>= засм>=€лись, а „еревань наперед ус>=х. ¬еселий >= негн>=вливий був соб>= пан.

Ч я з душ>= люблю сього пройдисв>=та, Ч каже гетьман Ўрамов>= стиха. Ч „асом в>=н закине й дуже вже круто, да, враг його знаЇ, €кось так щиро засм>=Їтьс€, що н>=защо на його не розсердивсь би.

Ч ѕогано т>=лько, Ч каже Ўрам, Ч що с>= братчики см>=ючись, чолов>=ка купл€ть, см>=ючись, >= продадуть.

Ч ўо правда, то правда, батьку. ѕо њх с>=човому розуму, н>=що на св>=т>= не стоњть н>= радост>=, н>= печал>=. ‘>=лозофи, враж>= д>=ти! fивл€тьс€ на божий мир >=з бочки, т>=лько не з порожньоњ, €к той f>=огенес, а по шию в гор>=лц>=.

Ч “ак вам хочетьс€ знати, чого € одбивсь од товариства? Ч каже ирило “ур, спорожнивши кубок. Ч ќсь чого. ћоже, ви чували коли-небудь про побратимство! fе вже не чувати? —е наш с>=човий звичай. як не одр>=зн€й себе од миру, а все чолов>=ку хочетьс€ до кого-небудь прихилитись; нема р>=дного брата, та й шукаЇ названого. ќт >= побратаютьс€ да й живут дов>=ку вкуп>=, €к риба з водою. Ђfавай, Ч кажу € своЇму „орногору, Ч давай побратаЇмосьї. Ч Ђfавайї. Ч ќт >= зайшли у братство та й попросили панотц€ прочитати над нами >=з јпостола, що нас породило не т>=ло, а живе слово боже; >= от уже ми тепер р>=дн>= брати, €к той ’ома з ремою.

Ч Ќу, а дал>=?

Ч ј дал>=… —е вже так завс>=гди буваЇ, що скоро чолов>=к зробить добре д>=ло, то сатана, не за хл>=бом його згадуючи, >= п>=дсуне >=скушен>=Ї… fал>= дивлюсь, стоњть крал€ така, що т>=лько гм! “а й год>=.

Ч ќ, невже таки ж>=ночий р>=д спокусив хоть раз запорожц€?

Ч ќй-ой-ой, пане гетьмане! “а ще €к! <= не диво-бо: јдам був чолов>=к не нашого брата, та й той сп>=ткнувсь на ву!

Ч «в>=дки ж уз€лась та крал€?

Ч —питай њњ сам, зв>=дки! я такоњ пишноњ панни не зум>=ю й зайн€ти. <= погл€нув на Ћесю.

Ч “ю-тю, дурню! Ч каже, засм>=€вшись, —омко. Ч —е мо€ молода!

Ч “а мен>= не те горе, що вона тво€ молода, Ч каже, здихнувши, запорожець, Ч а те, що зовс>=м мене причарувала.

”с>= зареготали, почувши таке диво.

Ч Ѕраво, Ч каже —омко, Ч ведм>=дь попавсь у те-нети! ўо ж тепер буде?

Ч ј що ж? ¬едм>=дь п>=де до свого берлога >= тенети за собою пот€гне.

Ч як! ќтсе у —>=ч би то?

Ч „ого ж у —>=ч? ’>=ба т>=лько й св>=ту, що в в>=кн>=?

Ч <= отсе такий жвавий козарлюга, да ще й отаман, ради ж>=нки покине товариство?

Ч ј чом же? “а дл€ такоњ крал>= можна покинути й усе на св>=т>=, не то що товариство.

Ч Ќу, куди ж би ти пот€г своњ тенети?

ирило “ур засм>=€всь.

Ч “и-бо вже, пане €сновельможний, хочеш усю правду разом випитати. Ќе хочетьс€ тоб>= й признаватись, не хочетьс€ й брехати.

Ч Ѕо ще, кажеш, >=зроду не брехав? Ч додав, шуткуючи, —омко.

Ч Ќе збрешу й тепер, Ч каже ирило “ур. Ч fайте т>=лько гортань промочити.

fа й кашл€нув, випивши кубок, >= погл€нув по вс>=х гост€х, розгладжуючи вуси.

Ч “реба, Ч каже, Ч вам, панове, знати, що „орна гора те ж св€те, що й наша —>=ч, т>=лько що там не цураютьс€ бабського роду. ј то >= под>=лена так, €к у нас: у нас курен>=, а в њх братства, >= над ус€ким братством обирають отамана. ј що вже воювати з бусурменами, так хоч щодн€. “а €к у њх воюють, коли б т>=лько ви знали! як зачне розказувати м>=й побро, то аж душа вгору росте. ѕобро м>=й, знаЇте, забр>=вши на ¬крањну, скучив без своЇњ „орноњ ори >= вже давно зазива мене в гост>=. <= то сказати: чом не погул€ти козаков>= по св>=ту, чом не подивитись, €к живуть >=нш>= €зики?

¬с>= слухають, до чого в>=н доведе свою р>=ч. ќчаровав ус>=х запорожець.

Ч Ђfобре, Ч кажу, Ч поњдьмо, покажем твоњм земл€кам козацьке лицарство; нехай >= нас там знають!ї Ч ќто ж >= побратавсь € з ним у братств>=, так уже, щоб у нас не було се моЇ, а се твоЇ, а все укуп>=: щоб помагать один одному у вс€к>=й пригод>=, щоб менший старшому був в>=рним слугою, а старший меншому р>=дним батьком. ¬оно б >= добре, та €к побачив € отсю кралю, так душа й дала сторчака, Ч Ђяк хочеш, Ч кажу, Ч побро, а € без сењ д>=войки не поњду з ”крањни!ї Ќе бабак же й м>=й побратим, Ч Ђћоре! Ч каже. Ч ” нас €к кому припаде до душ>= руса коса, то вхопить €к сок>=л чайку, та й до попаї.

Ч —е вже по-римськи! Ч каже, см>=ючись, —омко. Ч ј €к же в тоњ чайки Їсть брати-орли або родич>=-соколи?

Ч “им-бо й ба, що юнаки знають >= сьому лиху запоб>=гти. “>=лько нат€кни, то сам>= визвутьс€! Ђайде, море! fа т>= отмемо д>=войку!ї —ебто по-нашому: Ђайда, одн>=мем тоб>= д>=вчину!ї ќт >= зберетьс€ чолов>=к дес€ть тих отмичар>=в: спор€д€тьс€ €к на в>=йну, >= вже €к попадуть у своњ лапи русу косу, то хоч голови положать, а не впуст€ть родичам. ѕек його матер>=! “аким звичай по смаку мен>=! <= вже х>=ба не € буду, щоб € не доказав такого ж отмичарства. ¬они беруть одн>=Їю хистю, а в нашого брата про запас >= характерство Їсть!